09 October 2009 Експертний висновок к.ю.н. Серьогіна О.Ю., доцента кафедри міжнародного приватного і митного права ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка щодо справи про конституційність положень ЗУ "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

С П Р А В А щодо конституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

8 жовтня 2009 року о 10:20 в залі засідань Конституційного Суду України відбулося офіційне оприлюднення Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058).
У даній справі Верховним Судом України у своєму зверненні до Конституційного Суду України порушувалось питання відповідності Конституції України (конституційності), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058, а саме, припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі неукладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення цих громадян України або якщо згода на обов’язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.
Верховним Судом України у конституційному поданні було звернуто увагу Конституційного Суду України на те, що оспорюваними положеннями Закону № 1058 створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але за збігом обставин обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх отримання.
Конституційний Суд України дослідивши матеріали справи, здійснивши системний аналіз відповідних положень Конституції України, законів та інших правових актів, проаналізувавши висловлені позиції Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, фахівців Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Генеральної прокуратури України, науковців Київського національного університету імені Тараса Шевченко, Одеської національної юридичної академії, вирішив:
– «визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV» (пункт перший резолютивної частини Рішення).
Конституційний Суд України приймаючи вказане Рішення виходив з того, що оспорюваними нормами Закону №1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від існування факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, які мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на отримання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні: держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, – в Україні чи за її межами.
З наведених підстав положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, були визнані Конституційним Судом України неконституційними – такими, що суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав пенсіонерів незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Конституції України).
Аналізуючи цю справу слід звернути увагу на те, що відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частина друга статті 47 Закону № 1058 передбачає, що пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік такої довіреності.
Таким чином, постає питання: чи була проблема з виплатою пенсії у разі виїзду громадянина України – пенсіонера за кордон?
Також, маємо звернути увагу на те, що визнання таким, що не відповідає Конституції України, положення другого речення статті 51 Закону № 1058, на наш погляд не забезпечить реалізацію права на отримання пенсії громадянами України, які постійно проживають за кордоном, оскільки саме міжнародні договори передбачають конкретні механізми реалізації прав громадян, зокрема щодо переказу коштів за кордон, порядку їх виплати за кордоном, щодо валюти, в якій має бути виплачена пенсія та відшкодування витрат на конвертацію валюти тощо.
Сказане жодним чином не має применшувати вагомого значення обговорюваного Рішення, адже, як повідомляє наше джерело у Комітеті Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, на цей час призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно двох видів міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України. Перший вид - угоди, що базуються на так званому «територіальному принципі», укладено з 13 країнами (переважно з країнами СНД – Російська Федерація, Білорусь, Азербайджан, Молдова тощо, а також з Угорщиною, Монголією та Румунією). Це ті угоди, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає одержувач пенсії. Другий вид – договори, що базуються на так званому «пропорційному принципі», укладено з 7 країнами (Іспанією, Словаччиною, Чехією, Болгарією, Латвією, Литвою та Естонією). Вони передбачають призначення та виплату пенсій громадянам за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави за рахунок цієї держави. Таким чином, на міжнародному рівні питання виплати пенсій врегульовані лише з 18 країнами, ще з 8 країнами провадиться робота з підготовки укладення договорів з пенсійного забезпечення.
Отже, слід констатувати, що побудова організаційно-правового механізму, яким би повністю передбачалися умови реалізації права громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання призначеної їм пенсії, є остаточно незавершеним, а прийняте Конституційним Судом України Рішення – дає поштовх до вдосконалення та врегулювання на законодавчому рівні дієвого механізму виплати пенсій за кордоном, аналогічного передбаченому в міжнародних договорах і угодах.
Завершуючи, маємо звернути увагу на досвід врегулювання цього питання в країнах світового співтовариства. Так, наприклад, соціальне страхування Європейського союзу передбачає принцип «експортування», за яким усі виплати здійснюються без обмежень в ті держави, що підписали відповідну угоду про соціальне страхування або Директиву ЄС 1408/71, в яких визначено законодавство якої держави застосовується до особи у тому разі, коли ця особа переїжджає з однієї країни до іншої. Основним принципом при цьому є те, що особі гарантується соціальний захист тієї країни, де вона працює. Без такої угоди виплата пенсій не гарантується.
В Австралії пенсії можна отримувати, проживаючи за кордоном. Якщо пенсіонер виїжджає за межі своєї держави на період не більше як 26 тижнів і потім повертається, розмір пенсії не зменшується. Якщо ж пенсіонер залишається за кордоном понад 26 тижнів, розмір виплати може бути зменшений.
Громадяни США можуть отримувати належні виплати з фонду соціального страхування і поза межами США (за деякими винятками). Обмеження служби соціального страхування стосуються заборони перераховувати виплати громадянам, що проживають в Камбоджі, В’єтнамі, на Кубі, в Північній Кореї та країнах колишнього Радянського Союзу (крім, Вірменії, Естонії, Латвії, Литви, Росії). При цьому розмір пенсії не зменшується.
Як свідчать результати аналізу міжнародного досвіду, в більшості держав світу питання щодо пенсійного забезпечення мігрантів врегульовано міждержавними договорами (угодами) про співробітництво в сфері соціального захисту. За відсутності таких договорів (угод) згадана категорія осіб у деяких розвинутих державах отримує пенсійні виплати на рівні мінімальних стандартів соціального захисту держави нового місця проживання.
Так, згідно із законодавством Македонії, пенсійні виплати здійснюються особі, яка проживає за кордоном, лише у тому разі, коли з цією державою укладена міжнародна або двостороння угода. Пенсіонер, який проживає у державі, з якою Македонія немає угоди, не отримує пенсійних виплат.
У Сербії виплати громадянам, що проживають за кордоном, передбачені за наявності двосторонніх угод з країною, де проживають особи, що заробили пенсію в Сербії.
Пенсійне забезпечення громадян Білорусі, які проживають за її межами, здійснюється на підставі угод (договорів) з іншими державами. Разом з тим допускається виплата пенсії громадянам Білорусі, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, якщо пенсія по інвалідності, внаслідок каліцтва або професійного захворювання, а також пенсії в разі втрати годувальника, померлого внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначена у Республіці до виїзду за кордон.
Відповідно до законодавства Росії, пенсіонери, що проживають за її межами, отримують трудові, а не соціальні пенсії.
На останок хочеться висловити подяку Конституційному Суду України за його роботу і сподівання, що і надалі єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні будуть вирішуватися доленосні для життя українських громадян питання.