09 жовтня 2009 Експертний висновок к.ю.н. Серьогіна О.Ю., доцента кафедри міжнародного приватного і митного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка щодо справи про право на правову допомогу.

Справа про право на правову допомогу
6 жовтня 2009 року о 10:00 в залі засідань Конституційного Суду України відбулося офіційне оприлюднення Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним поданням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу).
Головною причиною звернення громадянина Голованя І.В. до Конституційного Суду України стало те, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає права свідка чи потерпілого з’являтися на допит до органів дізнання чи досудового слідства в присутності адвоката, а також не визначає коло процесуальних прав і обов’язків адвоката при проведенні допиту свідка і потерпілого. Саме ця обставина до прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення перешкоджала застосуванню частини першої статті 59 Конституції України як норми прямої дії безпосередньо при провадженні допиту свідка і потерпілого.
Враховуючи, що підстави та порядок провадження вказаних слідчих дій, процесуальний статус їх учасників детально регламентуються кримінально-процесуальним законодавством, орган дізнання і слідчий уповноважені залучати до проведення допитів тільки тих осіб, які прямо зазначені в КПК України, зокрема, батьків чи інших законних представників, педагога, лікаря, перекладача. Особа, що проводить дізнання, слідчий позбавлені можливості на власний розсуд розширювати коло осіб, які можуть залучатися до провадження допитів, оскільки, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, а межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ході цієї справи Конституційним Судом України з’ясовувався зміст, обсяг та сфера застосування права на доступ до правової допомоги. Особливість права на правову допомогу полягає у тому, що воно, окрім самостійного фундаментального значення, є також і гарантією здійсненності інших основоположних прав особи, закріплених конституцієдавцем у Основному Законі України.
Приймаючи дане Рішення Конституційний Суд України долучився до загальносвітової тенденції посилення в демократичних країнах уваги до забезпечення права на правову допомогу для особи, яка перебуває у ситуації обмеження або загрози обмеження її прав і свобод (як тільки постає загроза правам та свободам особи, одразу постає питання про забезпечення безперешкодного доступу до правової допомоги).
Обов’язок держави щодо забезпечення права на правову допомогу, про що зазначається і Конституційним судом України у своєму Рішенні, випливає не лише з Конституції України, але й із чинних міжнародних договорів України, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція).
Так, згідно з підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції кожному "обвинуваченому" у вчиненні кримінального правопорушення гарантовано право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд. Разом з цим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини тлумачення словосполучення "обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення" є автономним, і особа вважається обвинуваченою не з моменту надання їй такого статусу згідно з національним законодавством, а з того моменту, коли слідство у кримінальній справі починає мати вплив на права та обов’язки цієї особи, наприклад, під час допиту в якості свідка.
Європейським судом з прав людини постановлено кілька рішень щодо України, у яких порушення статті 6 Конвенції було констатовано саме у зв’язку з обмеженням права свідка на правову допомогу під час допиту в кримінальній справі.
У рішенні в справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 року Європейський суд з прав людини констатував, що проведення без участі адвоката допиту заявника як свідка, під час якого він визнав вину у вчиненні вбивства, порушило його право на використання юридичної допомоги захисника, гарантоване підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції.
Крім того, використання показань осіб, які вони давали в якості свідків без участі адвоката або іншого фахівця у галузі права, для доведення винності у вчиненні злочину їх самих або їх співучасників визнано Європейським судом з прав людини порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції у рішенні від 12 червня 2008 року в справі "Яременко проти України" та рішенні від 18 грудня 2008 року в справі "Луценко проти України".
Отже, Конституційний Суд України дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення громадянина Голованя І.В., пояснення представників Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного Суду України та ін. вирішив:
– «положення частини першої статті 59 Конституції України "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує (частина перша резолютивної частини Рішення);
– положення частини другої статті 59 Конституції України "для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень (частина друга резолютивної частини Рішення).
Дане Рішення Конституційного Суду України є знаковим у тому сенсі, що безпосередньо стосується кожного громадянина України. Останнім часом ми все частіше бачимо, як в стінах єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні вирішуються питання, що мають суто політичне забарвлення і жодним чином не допомагають життю простого громадянина.
Саме у таких рішеннях Конституційного Суду України вбачається основне завдання конституційного правосуддя – сприяння процесу правового і суспільно-політичного розвитку держави, турбота про забезпечення прав і свобод людини, прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу.